Історія виникнення професії

Історія виникнення професії

Професія «продавець» – одна з найстаріших. Корені цієї цікавої професії входять глибоко в історію людської цивілізації.

Розвиток ремесла та збільшення міст сприяли зростанню торгівлі.

У Західній Європі, наприклад, успішно розвивалася зовнішня морська і внутрішня сухопутна торгівля. Вже в ХІ – ХІІ ст. чітко визначилися її основні центри – Венеція, Генуя, Піза. Північно-італійські купці витіснили з середньо морських торгових шляхів візантійців і арабів. З портів Близького Сходу європейці привозили товари з Індії, Китаю, Сирії та інших азіатських країн.

Наприкінці ХІV ст. венеціанці відтіснили генуезців з басейну Чорного моря та Кавказу. З Леванту (Сходу) купці привозили в Західну Європу шовк, прянощі та предмети розкоші – дорогі тканини (парчу, оксамит), ювелірні вироби, тропічні та субтропічні продукти, з Причорномор’я – рибу, ікру, сіль, шкіру, зерно, хутро, невільників, в тому числі з України, яких італійським купцям поставляли татарські людолови.

Товарами Сходу та виробами європейських ремісників італійські купці забезпечували феодалів Західної Європи, одержуючи за них казкові прибутки золотом і сріблом, наприклад, 1 г перцю коштував 1 г золота. Проте Східна торгівля зазнала нищівного удару від турків, які в 1453 р. захопила Константинополь. У 1457 р. були виселені генуезькі та венеціанські торгові факторії з Криму і Чорномор’я. Так поступово витіснили італійців з Близького Сходу.

Важливе значення для Західної Європи мала також торгівля на Балтійському і Північному морях, річках Ельбі, Одеру, Рейні, Дунаї та ін. Купці скуповували і з вигодою перепродували льон, худобу, шкури, хутро, сало, хліб, рибу, сіль, металеві ремісничі вироби.

Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Любеку, Бремену, Лондону.

У ХІV – ХV ст. до Ганзейського союзу входило 160 міст, у тому числі Новгород Великий, Гданськ, Рига. Керівництво Ганзи знаходилося в Любеку. Купці цього союзу мали ряд привілеїв. На ярмарку ніхто не мав права конфіскувати у них товари за борги та злочини. Ніхто, крім ганзейських купців, не смів перевозити товари Балтійським і Північним морями.

У середні віку розвивалася і набула широкого розповсюдження сухопутна торгівля. Відомий шовковий шлях від Китаю до Європи простягнувся на кільканадцять тисяч кілометрів. Каравани верблюдів, навантажені товарами, перетинали вздовж і поперек азіатський і африканський континенти. У Європі сухопутна торгівля також набула великого значення, незважаючи на численні труднощі та небезпеки. У феодальній Європі не було битих шляхів, їх ніхто не ремонтував. На купців постійно нападали ватаги розбійників. Купці на кожному кроці сплачували мита. За таких обставин товар дорожчав у десятки разів. І все ж сухопутна торгівля зростала і була прибутковою. 

Історія становлення професії в Україні

Зрушення в сільському господарстві, ремесла і промисловості України зумовлювали пожвавлення торгівлі, розвиток економічних зв’язків між різними населеними пунктами, ринками і землями. Були міські торги і базари, де можна було закуплювати оптом, а продавати вроздріб.

На кінець ХVІІІ ст. на території Східної Галичини та північної Буковини щорічно діяло майже 5000 базарів, на території Лівобережної України – 8680, Слобожанщини – близько 2тис.

Внутрішня торгівля велася переважно на торгах, коли в певне місце і час сходилися усі, кому потрібно було продати або купити товар. Торги існували практично в усіх містах України і спеціалізувалися на продаж певного виду товарів. Так, у Дрогобичі був установлений вільний торг на м'ясо, у Стрию і Сам борі продавали продукти харчування, вироби ремісників тощо. У містечку Опішня продавали дерев’яний, глиняний і скляний посуд. У Глухові, Полтаві – хліб, Ромнах, Ніжині – тютюн.

Торги проходили просто на відкритій місцевості. Приїжджі купці та селяни продавали товари з підвод, а міські ремісники з яток, які ставили у визначених магістратом місцях.

Магістри і ратушні стежили за якістю продукції і за тим, щоб продукти харчування передусім потрапляли до міщан, а не до перекупників.

Починаючи з ХVІІ ст. польський уряд приділяв увагу встановленню єдиної метрологічної системи. У багатьох містах України існували власні міри на зерно (колоди, корці, маці), які значно відрізнялися від мір інших міст.

Кількість і тривалість ярмарків у той час були різними. Наприклад, один раз на рік відбувався ярмарок у Борисполі, Тлумачі; двічі – у Києві, Житомирі, Ковелі; тричі – у Чернігові, Тернополі, Фастові та інших. Ярмарки тривали по одному і більше місяців. Більшість ярмарків приурочували до релігійних свят, що давало їм назви – Хрещенський, Воздвиженський, Троїцький та інші. Завдяки цьому склалася певна періодичність ярмарків. Найбільше їх збиралось восени і взимку. Неоднозначність проведення ярмарків давало змогу купцям відвідувати по кілька ярмарків і перевозити непродані товари з ярмарку на ярмарок.

Значну роль відігравали контрактові ярмарки у Львові та Києві, що збиралися щорічно. У Львові такі ярмарки перетворювалися на біржі, де купували, продавали, закладали, здавали в оренду маєтки, укладали кредитні угоди, надавали позики.

За торговим бігом ярмарки поділялися на великі, середні та дрібні. На великих ярмарках відбувалася торгівля оптом, і вони збиралися рідко. Виділялися значними оборотами такі ярмарки в Києві, Ромнах, Харкові, Львові та інших містах. Середні ярмарки обслуговували навколишні регіони, торгували місцевими та іноземними товарами невеликими партіями. Дрібні ярмарки мали суто локальний характер.

Густа мережа базарів, торгів, ярмарків сприяла зміцненню торгових зв’язків між містами і селами, окремими господарськими районами.

Варто підкреслити, що Волинський і Подільський хліб збувався в містах Київщини. Київські купці продавали в Галичині дніпровську рибу, подільських волів, ремісничі вироби. Львівські купці возили сукно, полотно, мечі, плужне залізо, прикраси в Ярослав, Снятин, Кам’янець-Подільський, інші міста Волині і Наддніпрянщини. Кам’янець-подільські купці привозили до Львова волів, віск, шкіри, до Луцька – худобу, а звідти брали полотно, хутро. Бродівські купці доставляли до Києва вино, до Бара і Ярослава – шапки, до Самбора – цвяхи.

Купці з правобережних і західноукраїнських міст торгували на ярмарках Ніжина, Ромен, Стародуба, Харкова, Сум та інших міст вином, бакалійними товарами, селянськими ремісничими виробами (кожухарями, свитами, полотном), дьогтем. Лівобережні торговці (коломийці) спеціалізувалися на доставці солі з Коломиї.

У 80-х роках ХVІІІ ст. у Лубнах торгувало 73 лавки (крамниці), Чернігові – 68, Миргороді – 52, Золотоноші – 36, Сумах -40. Усього в містах і містечках Полтавщини і Чернігівщини було 2120 крамниць. У Бродах у Східній Галичині існувало 144 склепи і 67 крамниць.

Поширеною була і така форма торгівлі, як корчмарювання. Торгували горілкою, медом і пивом. У середині ХVІ ст. у Києві діяло 58, у Вінниці – 42, Славуті – 10, Шепетівці – 7, в Луцьку – 68 шинків. У Галичині корчмарювання було на відкупі у корчмарів, в основному польських євреїв. Наприкінці ХVІІІ ст. на 5467 сіл і міст Галичини припадало 5602 корчми, в Буковині торгувало близько 400, у Закарпатті лише Ужгородська казенна домінія здавала в оренду майже 80 корчм. У Лівобережній Україні дрібним виробникам забороняли продавати горілчані напої вроздріб, тому козаки і міщани орендували корчми.

В той період була поширена і відкупна система. Після сплати певної суми в державну скарбницю відкупник отримував монопольне право на продаж горілки.

З кінця ХVІІІ ст. у західноукраїнських землях з’явилась і аукціонна торгівля. Продавали і купували землі, маєтки, будинки, хатнє майно, худобу, право на відкуп і оренду прибутків міста.

Історичний аналіз показує, що внутрішня торгівля в ХVІ – ХVІІІ ст. стимулювала господарське піднесення, сприяла розвитку товарного виробництва та реалізації окремих регіонів, об’єднувала в економічне ціле села і міста України.

Торгівля має велике суспільно-економічне значення. Вона виконує важливі народно-господарські функції і одночасно задовольняє матеріальні та культурні потреби людей. Мабуть, ніяка інша діяльність так безпосередньо не пов’язана з постійними турботами людей. Торгівля виконує не лише посередницькі функції між промисловістю, сільським господарством, з одного боку, і споживачем – з іншого, а й активно впливає на виробництво необхідних товарів, на більш раціональне їх розподілення. На сучасному етапі торгівля повинна оперативно та якісно задовольняти все більші зростаючі запити населення.

Значно підвищились вимоги людей до культури обслуговування і, перш за все, до рівня кваліфікації працівників, їх уміння вірно сприймати і оцінювати психічний стан покупця, його настрій, мотиви поведінки.